Подорож з «присмаком мрії»

14.12.2014

podorozh-z-prismakom-mriy

Літо – це час феєричних емоцій, веселих, пригод, а головне – це час на здійснення мрій. Все почалося з наміру поїхати на Захід-Фест 2014 - фестиваль рок-н-ролу, тисяч палаток, шаленства, колоритних людей і любооууу (про фест розповідати не буду, тому що за 3 дні було стільки подій що можна окрему книгу писати). Ось ми і на вокзалі (я і 2 мої подруги Даша і Віка) з квитками на потяг до Львову і назад до Черкас. Десь за пів години до відправлення нашого потяга Даша говорить – дівчата я хочу в гори. Просте бажання висловлене в слух і от ми вже в черзі квиткової каси, здаємо квитки додому і купуємо нові - зі Львову в Івано-Франківськ, а звідти уже і на омріяні гори. Фестиваль пролетів шаленим темпом і от ми уже в Франківську. В мене ангіна, мої дівчата застуджені (таки гарно відірвались на фесті). А ще ми домовились з другом з Надвірної, що виїдемо «в гори» зранку і ніч нам треба переночувати в Франківську, міні-проблемка лише в тому, що ночувати немає де! Та й це не проблема для трьох шалених дівчат в яких є палатка. Оскільки я почувала себе м’яко кажучи не дуже добре, я потребувала гарячого бульйончику. І от ми йдемо по Франківській «сотці» в пошуках кафешки, де можна було б посмакувати ароматного бульйону, вже звертаємо до кафе, яке привернуло нашу увагу, коли мужчина, який йшов позаду нас, порадив пройти ще кілька метрів і відвідати затишне недороге кафе. За чашкою бульйону ми розговорились і коли, наш новий знайомий, який виявився викладачем університету, почув, що ми вирішили ночувати в палатці десь у місті, похвалив нас за сміливість і все ж запропонував нам переночувати в гуртожитку і за це ми йому вдячні (не дуже хотілось спати в палатці з ангіною і температурою). З гуртожитку о 5-тій ранку ми їхали в трьох на двох таксі до вокзалу. Визвали одне за одним, оскільки думали, що перше не приїде. Весело було, коли 2 автомобілі приїхали одночасно. Геніальну фразу сказала Даша: - «Сідаємо в червону машину!» - і не важливо, що вони обидві були червоні. І от ми в автобусі до Татарова, де нас мав чекати знайомий зі своїми друзями. В автобусі познайомились з колоритним мужчиною, який виявився топографом, який складав перші карти гірських туристичних маршрутів Карпат, туристом з більш ніж 50-річним стажем і просто надзвичайно цікавою людиною. І їхав він, не повірите, також в гори! А йому 72. …. І от нарешті ми з дівчатами підіймаємось в гори: без їжі, без теплого одягу, без ліків, з непристосованою для гірських погодних умов палаткою, з 2-ма спальниками на трьох, а ще з ангіною, температурою і застудою. Та повірте, воно таки було того варте! Я закохалась в гори з першого погляду, і здається ця любов вже на завжди! P.S. Невимовне щастя, коли на твоєму шляху зустрічаються люди, які можуть поділитись не тільки палаткою, теплим одягом, їжею, але й своїми історіями, теплом і навіть частинкою себе. І для подорожей ніколи не буває пізно, навіть у 72. Всім любооуууууууууу! Автор: Матвієнко Юлія







Коментарі