Подорож на Верховину
13.12.2014
Західна Україна зустріла нас сонечком і приємною прохолодою яка заманювала нас далі і далі від цивілізації.
Враховуючи що переїзд від Миколаїва до селища Карпат тривав майже добу, то ми молодці що дійщли до підніжжя Білої Кобили (незважаючи на скиглення і стони). Ось так коротко. Та кілька фоток, що телепортують вас понад 800 кілометрів від Миколаєва.
"Хочу ще", - подумав я вмощуючись у спальному мішку в старій занедбаній колибі. Схід сонця підняв нам настрій спілкуванням з місцевими аборігеними, дітьми-мауглі, старими гуцулами та дволітровою пляшкою теплого молока.
Через круті схили, смереково-сосновий ліс та ізумрудні розсипи каміння подалали третю по висоті вершину Покутсько-Буковинських Карпат. По обіді по нас трохи вдарило дощем та градом, але то було лише початок. Коли ми спускалися до Бережниці нашу компанію наздогнала справжня злива з громом та потужними чорними хмарами.
Промокших до нитки бус місцевого газди відвіз нас сушитися та грітися у променях сонця подалі від білої димки Білої Кобили.
"Людина створює подорож або подорож створює людину?", - реторичне питання коли великими ковтками п'єш терпко-солодкий "Старий ринок" у роздовбаному кріслі місцевої хатини. Отакої. Буває.
Потрапивши на фестиваль до Криворівні мислити потрібності не було. Корок – стан безмежної ейфорії.
Велика кількість люду, музики, медовухи, національного одягу, виставок, кінопоказу, прогулянок, потужних музикальних гуртів, танців, сміху, тепла, щірості, крутих ніштяків, книгарів які читають з тобой на березі Чорного Черемошу. Це все і відразу. Насолода в одному флаконі.
«Knockin' on heaven’s door», як кажуть. Третє травня здалось чимось таким великим і неосяжним. Усе траплялося. Для когось то були підйоми у гори, хтось сплавлявся на Черемоші. Люди каталися на велосипедах, ліпили посуд, купалися у річці, медитували, пили, насолоджувалися красою Верховинського краю. Ніхто не сидів на місці, а ноги мої стрибали до четвертої ранку.
"Менше думайте і більше Відчувайте" - гасло того дня. Останій день фестивалю порадував теплою акустикою яка зігріла змерзле за ніч тіло. Думки літали десь високо у азоновій оболонці землі і їхати нікуди не хотілося.
Коментарі