1. Головна
2. Блог

Історія України

07.01.2017

З чого все починалось…

Минав рік так мільйонний до н. е. На континенті холодало… На територію сучасної України, де в той час клімат був сприятливим для життя, стали прибувати хвиля за хвилею люди-пітекантропи. Жили в печерах, використовували найпростіші знаряддя праці. Років так 150 тис тому на арені з’являється кремезний неандерталець, і, лише зовсім недавно, близько 40 тис років тому, наш предок, на основі якого виникла європеоїдна раса, «людина розумна», або, як ще називають, кроманьйонець, починає свою діяльність. Так минає палеоліт і близько 10 тис років тому він змінюється мезолітом. В цей час льодовики зникають, мамонти і носороги вимирають, і природа Європи стає схожою на теперішню. Збиральництво та полювання поступово заміщаються землеробством та скотарством. Цей процес особливо чітко проявляється в неоліті (VI – IV тис. до н.е.), коли також з’являється глиняний посуд та ткацький станок. Ось так історія кам’яного віку розтягнулась на мільйон років. З освоєнням міді починається доба металів (енеоліт, IV – III тис. до н.е.), відбувається перехід від мотичного до орного землеробства. Чи не найцивілізованішим етносом цієї доби є трипільці, чия культура є чи не найпершою землеробською культурою у Європі. Також у них уже існувала писемність, їхній буквенно-звуковий алфавіт є одним із найдавніших у світі. Далі людина вперше штучно створює метал і тим самим започатковує бронзовий вік (II – I тис. до н.е.). Скотарство і землеробство розділяються, скотарські племена розселяються в південноукраїнському степу, починає проявлятись майнова диференціація. З I тис. до н.е. починається залізний вік, сільське господарство та ремесло розділяється. Скотарські кочові племена кімерійців (перші з українських поселенців, що згадуються у писемних джерелах) у VIII – VII ст. до н.е. нападають на країни малої та передньої Азії, але уже під кінець VII ст. до н.е. їх «посувають» іраномовні кочівники – скіфи. Утворена скіфами велика держава Скіфія простягалась від гирла Дунаю до Дону, і жили там воїни, землероби, орачі та «царські скіфи», які примушували інших скіфів сплачувати їм данину. Одна зі скіфських перемог, яка є визначною історичною подією: в 514 р. до н.е. їхнє військо перемагає перського царя Дарія I. Та все ж і скіфам не вдалось на довго утриматись на цих землях. Влада переходить до наступних іраномовних племен, сарматів, та також не надовго: з III ст. до н.е. до II ст. н.е. Далі ці землі «вирішили» захопити гуни зі сходу та готи з півночі… Паралельно зі скіфами-сарматами виникають і розвиваються античні міста-держави на узбережжі Чорного моря: Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія… Греки колонізували узбережжя Керчинської протоки заснувавши Пантікапей. Скіфи, бажаючи торгувати з греками, погодились з колонізацією. Так, греки заснували понад 70 поселень. В подальшому міста-колонії отримали статус полісів – незалежних міст-держав. У першій половині V ст. до н.е. Пантікапей об’єднав навколо себе грецькі міста навколо сьогоднішнього Азовського моря в Боспорське царство. Але у 63 р. до н.е. під ударами римських легіонерів Боспорське царство було знищено, усі грецькі колонії перейшли під владу Римської імперії. У 207 р. н.е. на ці землі прийшли готи, а ще через сторіччя – гуни.

Утворення та існування Київської Русі

В VI ст. можна вирізнити три гілки слов’ян: західні, південні та східні. Східні слов’яни розташувались між трьома морями: Чорним, Білим та Балтійським. Кожне з племен східних слов’ян мало свої звичаї та особливості. У IX ст. слов’яни з півночі воювали з варязькими племенами. Варяги захопили деяку частину слов’янських народів, але правили ними справедливо і дань брали не обтяжливу. Проте слов’янам вдалось вигнати варягів. Та після цього почались міжусобиці, і, не зумівши з ними справитись самотужки, було запрошено трьох братів варягів для управління народом: Рюрика – до Новгороду, Сінеуза – до Білоозера, а Труара – до Ізборська. Саме тоді ці землі, за словами Нестора, стали називати Русь. В подальшому Рюрик, після смерті братів, приєднав їхні землі, та ще й нові зайняв в додаток. В ці ж часи бояри Аскольд і Дір, відпросившись у Рюрика, попливли Дніпром. Зупинившись біля Києва, запитали чиє це місто. І коли дізнались, що засновники Кий, Щек, Хорив, та їхня сестра Либідь відійшли в інший світ, а самі кияни сплачують данину хозарам, залишились правити на землі полян. Аскольд і Дір оголосили себе ворогами Візантії, спорядили 200 кораблів і Дніпром вирушили до Чорного моря, далі – до Константинополя, взяли його в облогу. Та руський флот був знищений бурею… У 879 році помирає Рюрик, і влада переходить до його родича Олега, який 882 року, зібравши військо з варягів і північних слов’ян дійшов до Києва, захоплюючи по дорозі нові землі, і, обманом викликавши Аскольда і Діра, вбиває їх, зайнявши Київ, і говорить «І буде Київ матір’ю городів Руських». Таким чином 882 року під владою одного князя виникає держава «Київська Русь». Олег поширює свою владу на інші слов’янські племена, які в той час знаходились під владою хозар. В 907 році вирушає на Візантію: 2000 легких суден пливли Чорним морем, берегом ішла кіннота. В результаті військового походу Олег прибив свій щит на воротах Царгороду, а з греками була укладена вигідна для Київської Русі угода, зокрема греки платили данину, а руські купці отримували право безмитної торгівлі з Константинополем. По 33-річному правлінні Олега Віщого державою керує Ігор, син Рюрика. Придушує повстання древлян та відбивається від нападів печенігів. 941 року, внаслідок недотримання угод, укладених між Київською Руссю та Візантією, вирушає на Константинополь. Велике військо мало хороші шанси на успіх, але постійні затримки для «поточних» завоювань дорогою до кінцевої цілі, дозволили грекам зібрати не гірше військо, і перемогти в битві. Ігор прибув до Києва з поразкою, але через два роки зібрався в новий похід з військом переважно з печенігів та варягів. Цього разу греки попередили сутичку: біля гирла Дунаю військо зустріли візантійські посли, які запропонували Ігореві данину в тому ж розмірі, що виплачували Олегові. Ігор, порадившись з військовою дружиною, пристав на пропозицію. У листопаді 945 року збирав данину з деревлян, але коли, відпустивши військо, вирішив зібрати повторно данину уже для себе, його убили. І даремно в Києві виглядала його дружина Ольга. Замість нього до неї прибули посли від деревлянського князя Мала, який надумав одружитись з Ольгою і захопити таким чином Київський престол. Княгиня жорстоко помстилася деревлянам, мало хто вижив, а виживших обклала тяжкою даниною. У 955 році вирушила до Константинополя, де однією з перших київських правителів прийняла християнство. Померла 969 року, уступивши місце правління сину Святославу, який водив дружину в походи ще за життя матері, починаючи з 964 року. Щоб взяти під свій контроль майже весь «Срібний шлях», по якому дорогоцінний метал переправлявся з Азії до Європи, Святослав нападає на Хазарський каганат. Далі пішов війною на північний Кавказ, потім на Болгарію, і повертаючись на Київщину зайшов до в’ятичів, обклавши їх даниною. Все це сумарно призвело до значного збільшення площ Київської Русі. В Києві його очікували посли грецького царя Никифора, який просив Святослава за щедру винагороду воювати з дунайськими болгарами, яких князь успішно переміг. Та поки йшла боротьба з болгарами, печеніги взяли в облогу Київ, тож Святослав поспішив на Київ та розбив нападників. По смерті матері роздав синам землі: Ярополк отримав Київ, Олег – древлянські угіддя, а Володимир – Новгород. А сам повернувся придушувати повстання в Болгарії та підкорив її усю. Візантійський імператор сказав князю йти з Болгарії, на що Святослав відповів, що скоро сам буде в Константинополі, а греків вижене до Азії. Очевидно, після такого почалась нова війна з Візантією… Спершу імператор переміг, а потім отримав перемогу князь київський, зібравши військо, що крім власної дружини включало печенігів, болгар та угорців. Наступного ж року візантійці пішли війною на Болгарію, і, після успішних битв, взяли в облогу на три місяці місто Доростол, в якому знаходився і князь. По сплину цього часу князь з військом вийшов на битву, після якої змушений був піти на уступки: втративши вплив на Болгарію та Крим, отримав можливість вільно повернутись зі своїм військом додому. Та дорогу йому перекрили печеніги, і князь Святослав, відомий тим, що завжди попереджав ворогів, що йде воювати з ними, посилаючи звістку «Іду на Ви», поліг від їх рук. По смерті Святослава починається розбрат у Київській Русі. Ярополк іде війною на Олега, і Олег гине в тисняві своєї ж дружини. Володимир, злякавшись, тікає з Новгорода і через два роки, зібравши дружину з варягів, повертає собі свої землі та повідомляє Ярополка про свої плани воювати з ним. В подальшому Ярополка за допомогою хитрощів вбивають і князем Київської Русі у 980 році стає Володимир. Лише за 7 перших років князювання Володимир Великий здійснив 10 великих походів. Впродовж князювання воював з волзькими болгарами, печенігами, варягами, хорватами та заснував низку городів-фортець над такими річками, як Стугна, Десна, Трубіж , зміцнюючи державні кордони. Також заснував місто, яке по сьогоднішній день носить його ім’я – Володимир Волинський. Хотів породичатись з візантійськими імператорами, та їм така ідея не сподобалась. Розгнівавшись, Володимир бере штурмом Херсонес. Після захоплення міста знову сватається до Анни, сестри візантійського імператора, з тим, що якщо йому знову відмовлять – піде війною на Константинопіль. Імператор погоджується, але виставляє свою вимогу: спершу Володимир повинен охреститись. Так відбулась подія, яка сягає сьогодення: 988 року Володимир охрестився сам та охрестив Київську Русь. Після смерті Володимира знову почались міжусобиці. Святополк захопив владу та підступно вбив братів Бориса, Гліба, Святослава. Ярослав Мудрий вирішив скинути Святополка Окаянного, як того прозвали в народі, що йому і вдалося зробити. Святополк попросив допомоги у свого тестя, короля польського Болеслава Хороброго У 1018 Болеслав взяв в облогу Київ, і невдовзі місто здалось та знову прийняло Святополка за князя. Ярослав же Мудрий не полишив спроб зігнати Святополка з облюбованого ним місця і йому це знову вдалось. Так і правив Ярослав 35 років, хоча прийшлось розділити державу по берегам Дніпра: права частина залишилась Ярославу, а ліва залишилась Мстиславу, після смерті якого держава знову об’єдналась. Отримав приставку «Мудри    й», так як при ньому було відкрито перше народне училище, написано збірник законів «Руська Правда». Перед смертю розділив землі між п’ятьма синами: Ізяславом, Святославом, Всеволодом, Ігорем, В’ячеславом. Та тут з’являється Всеслав, потомок Володимира Великого, і пред’являє свої права на володіння Києвом. Йому навіть вдається зайняти престол, але не надовго, а лише до того часу, поки не повернувся Ізяслав, заручившись підтримкою польського короля. У 1113 році київським князем стає онук Ярослава Мудрого Володимир Мономах, посівши київський престол на 12 років і запам’ятався тим, що зміцнював династичні зв’язки. А з 1125 року в Києві править син Мономаха Мстислав. Посилення боротьби за владу призвело до феодальної роздробленості та виникнення самостійних князівств (XII – XIII століття). Таким чином, 1223 року руські князі, не маючи єдиного командування, були переможені новим ворогом Русі, татаро-монголами. В подальшому, після поразки під Батиєвою навалою 1237-1241 років Київська Русь втрачає свою незалежність і підпорядковується Золотій Орді Паралельно з вище описаними подіями, 1097 року, від Києва відокремлюється Галицьке князівство, яке досягло найвищих висот за правління Ярослава Осмомисла (1153-1187). Окремо від нього існувало Волинське князівство, поки Роман Мстиславович не об’єднав їх з утворенням Галицько-Волинського князівства у 1199 році. Коли 1205 року Роман загинув, то держава розпалась, але не надовго, лише доки син Романа Данило Галицький не відновив єдність. 1253 року, отримавши корону від папи римського, Данило Галицький стає першим українським королем.

Литовсько-руська доба

Литовська держава формується у боротьбі з Галицько-Волинським князівством та Німецьким орденом з XIII століття, зокрема литовський князь Гедимін 1321 року завойовує Київ та інші руські міста. Завдяки внеску Великого князівства Литовського в боротьбу з Золотою Ордою з цим лихом було покінчено, щоправда данину Золотій Орді виплачували аж до битви на Синіх Водах 1362 року. Похід польського короля Казимира III у 1344-1345 роках зумовив поступовий перехід Галичини під польську владу. Київське князівство 1362 року приєднується до Великого князівства Литовського. З переходом до нього Чорної та Білої Русі, Чернігівського та Сіверського князівств, утворилась Литовсько-Руська держава, в якій українці та білоруси становили 80% населення. В цьому ж часовому діапазоні відбувається перехід Буковини до складу Молдовського князівства, а Закарпаття – до Угорщини. Ще одна важлива історична подія трапилась 1385 року, було укладено Кревську унію між Великим князівством Литовським, Руським і Жематійським (назва держави з 1398 року) та Польським королівством. Внаслідок цього близько століття у державі відбулись три громадянські війни, спричинені незгодою багатьох православних князів зі зближенням із Польщею. Велике князівство Литовське стало централізованою державою лише у другій половині XV століття. У 1370 році польський престол займає онука Казимира III Ядвіга. Для посилення польської держави та Великого князівства Литовського було прийнято рішення, яке вилилось в підписання Кревської унії. За цією унією, великий князь литовський Ягайло Ольгердович одружувався з Ядвігою і обіймав польський престол, землі Литви і Русі підпорядковувались Польщі, народ привертався до Католицької Римської церкви, а також об’єднувались збройні сили та казна. Надалі1569 року утворюється єдина польсько-литовська держава Річ Посполита. Висока напруга у суспільстві виникла в 1582 році, коли, згідно наказу папи Григорія XIII, було виправлено юліанський календар, додавши в новий, григоріанський, 10 днів. Таким чином католики перейшли на оновлений календар, в той час як православні продовжили використовувати юліанський. 1596 року згідно Берестейської унії утворилась нова греко-католицька церква, що посилило напруження у країні, так як у католицтво перейшла частина руської знаті. З території Речі Посполитої до земель близько нижньої течії Дніпра стали тікати внаслідок релігійного та національного гніту, бідності, нападів татар групи людей, які називали себе козаками. Крім українців тут можна було також знайти татар, росіян, поляків, угорців, німців.

Становлення козацтва

1449 року Чингизідом було проголошено про створення кримського ханату, який уже 1475 року стає васалом Туреччини. Хан за бажання, переважно взимку, коли можна було швидко переміщатись по замерзлих ріках, скликав військо, що складалось зі 100 тисяч вершників, та вирушав набігами, зокрема, і на українські землі. Для самозахисту почало формуватись українське козацтво, поселившись на території нижнього Подніпров’я. Дмитро Вишневецький (Байда) – один із лідерів, який об’єднав навколо себе розрізнених воїнів. Перша відома Запорізька Січ утворилась на місці його замку на острові Мала Хортиця. 1562 Байди Вишневецького не стало. Дії козаків шкодили міжнародним відносинам Польщі, тобто мир між Річчю Посполитою та татарами і турками порушувався. Тому у 1572 році було створено козацький реєстр, найманий загін із 300 козаків. У вересні 1578 на службу найняли уже 500 козаків, далі число найманців зросло до 1000 у 1590 році. Але це не зупинило походи козаків на Крим, турецькі фортеці та морські походи. Це призвело до погроз султана Мурада ІІІ привести 200 000 вершників до Речі Посполитої, якщо поляки не розберуться з козаками. Внаслідок цього виникає невелика війна польських феодалів та козаками. І хоч козаки в цій війні програли, та стало зрозуміло, що з їхньою силою необхідно рахуватись. 1596 року відбулась перша справжня війна Польщі з козаками, в якій козаки отримали поразку. Сейм 1597 року признав козаків військовими злочинцями, а також ворогами держави. Надалі козаки стали виконувати функції найманого війська. Свою роль козаки під проводом Петра Сагайдачного зіграли в Хотинській війні 1621 року, не дозволивши турецькій 300 тисячній армії вирушити на Польщу. Але суперечки козаків з поляками тривали. У 1635 було споруджено спеціальну фортецю, щоб не допускати на Січ селян, але покращення відносин не послідувало…

Українська Козацька Держава

З появою Богдана Хмельницького, який організував польській владі надзвичайний спротив ситуація у Речі Посполитій змінюється. Спершу, на початку лютого 1648 року йому вдається розбити на запорізькій січі залогу коронного війська, завдяки чому повертає на свою сторону реєстрових козаків і його обирають гетьманом Війська Запорізького. Після цього були домовленості про взаємну військову допомогу з татарами. Хмельницький, разом із підійшовшою з Криму допомогою, вирушив на коронне військо. Перша битва (на Жовтих Водах) була виграна. Друга битва (біля Корсуня), третя (біля села Пілявці) – також. Воєначальником польським призначають Ярему Вишневецького, який став ключовою постаттю в розрізі боротьби з козаками. 2 січня 1649 року Богдан Хмельницький увійшов до Києва, і зацікавлюється в усій Русі, по Львів, Холм, а також Галич, в усьому руському народові. Тривало жорстоке протистояння. 28 червня 1651 року біля міста Берестечка козаки, під проводом Івана Богуна, зазнали поразки. Але, уже 17 липня, Богдан Хмельницький, вирвавшись із ханського полону, закріпився у Білій Церкві в готовності нової битви. Була спроба підписати між сторонами «білоцерківську угоду», але вона так і залишилась спробою, оскільки один із шляхтичів скористався правом вето. Війна поновилась, але в жовтні 1653 року, завдяки дипломатії Богдана Хмельницького, Земським собором Московської держави було ухвалено прийняття Війська Запорізького. І ось, в січні-лютому 1654 року, після проведення славнозвісної Переяславської Ради, по всій Україні народ присягає на вірність цареві. Смерть Хмельницького (1657) заложила початок періоду громадянських воєн, відбувається поділ України по Дніпру між державами Річ Посполита та Московською. Гетьманщина, яка являє собою автономну Козацьку державу під владою Москви, зберігається тільки на території частини Лівобережної України. 1687 року новим гетьманом обрано таку визначну постать, як Іван Мазепа. Протягом довгого періоду часу підтримував царя Петра І у Північній війні зі Швецією, та, бажаючи відновлення автономії Гетьманщини, переходить у 1708 році на сторону шведів, заключаючи союз з королем Карлом ХІІ. Проте об’єднані війська Мазепи та Карла програють у Полтавській битві, і, для помсти, влада Росії знищує Батурін (гетьманську столицю), проводить в Україну каральну експедицію, знищує в 1709 році Запорізьку Січ.

Землі України в складі Російської імперії

Україна знаходиться під владою Російської імперії в часовому діапазоні з 1709 по 1917 роки. 1711 року новим гетьманом обрано Пилипа Орлика. Спроби відновлення ним гетьманської влади на Правобережній Україні, на жаль, закінчуються нічим. Російська влада в роках 1711-1712, через підтримку правобережними козаками Пилипа Орлика, примусово переселяє 100-200 тисяч осіб з Правобережної до Лівобережної України, ліквідовуючи всі правобережні полки. Петро І обмежує автономію Гетьманщини, зокрема створює для цього у 1722 році спеціальний орган – Малоросійську колегію. Остаточної ліквідацію Запорізької Січі здійснює Катерина ІІ в 1760-80 рр. Як останній гетьман запамятався граф Кирило-Григорович Розумовський. У 1768-91 рр. Росія у війнах з Туреччиною завойовує Крим і Північне Причорномор’я. Правобережна Україна, внаслідок поділів Польщі у 1772-95 рр., переходить під владу Росії, а Галичина – під владу австрійських Габсбургів. Починаються гоніння всього українського, зокрема у 1862 заборонено українські недільні школи, а сумнозвісним циркуляром Петра Валуєва (18 липня 1863 року) заборонено істотну частину публікацій українською мовою. Емський указ царя Олександра ІІ (1876 року) обмежує використання в Росії української мови, видання книг українською мовою заборонялось, також як і театральні постановки. Щоправда, в 1905 році, у зв’язку з революцією, указ втрачає силу. Починаючи з кінця XVIII ст. зароджується культурний український національний рух, з 1840-х років, з появою Кирило-Мефодіївського братства, також і політичний, в цей час живе і творить Тарас Шевченко. З кінця XІX ст. появляються українські політичні партії, та частина з них прагне жити в самостійній соборній українській державі, та навіть висуває такі вимоги. В 1917 році в Росії відбувається Лютнева революція, що резонансом спричиняє виникнення національної революції в Україні.

Землі України в складі Австрійської імперії / Австро-Угорщини

Буковину в 1774 році, внаслідок війни Росії та Австрії проти Туреччини, захоплюють австрійські війська, то ж вона перебуває до 1867 року у складі Австрійської імперії, а надалі, до 1918 року,– в складі Австро-Угорщини. В період з 1786 по 1849 роки Буковина була складовою частиною Галичини, в подальшому – перетворена на окремий край імперії. В 1848-49 рр. населення, під керівництвом Лук’яна Кобилиці, приймало участь у селянських повстаннях. Скасування в Буковині панщини у 1848 році сприяло посиленню національно-культурного руху українців. У 1862 році Буковину визнано окремим коронним краєм імперії, після чого вона отримала адміністративну автономію.

Українська Народна Республіка

Після Лютневої революції в Києві було створено Центральну раду на чолі з професором Михайлом Грушевським. Цей орган почав переговори щодо входження України на правах автономії в новостворену демократичну Російську Республіку з Тимчасовим урядом Росії, які, проте, були зірвані Жовтневим переворотом у Петрограді. У листопаді 1917 року Центральна Рада проголошує Українську Народну Республіку. Починаючи з грудня 1917 і по січень 1918 року в Україні відбувається боротьба з метою встановити Радянську владу, в якій поразку отримує Центральна Рада. Центральна Рада отримує ультиматум від Ради народних комісарів РРФСР, які вимагали зупинити переміщення на Дон через Україну російських козаків і офіцерів. У відповідь Центральна Рада оголошує 25 січня 1918 року про вихід зі складу Росії та про незалежність України. Але 29 січня 1918 року проти Центральної Ради виникає повстання в Києві. 8 лютого 1918 року під командування Муравйова був з особливою жорстокістю узятий Київ. Уже в лютому 1918 року по всій Україні утвердилась Радянська влада, та не надовго. В лютому-квітні 1918 року і до листопада-грудня 1918 року окупантами України стали німецькі війська. 9 лютого 1918 року УНР підписала з Німеччниною мирний договір, після чого в Україні з’явились німецькі війська. 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту до влади приходить гетьман Павло Скоропадський, приймається нова назва країни: Українська Держава. По закінченню Першої світової війни Симон Петлюра повалив Скоропадського, який був позбавлений підтримки німців. 14 грудня 1918 року Українська Народна Республіка відновлена, з Директорією на чолі. Насправді, була встановлена військова диктатура Симона Петлюри. 10 березня 1919 року більшовики проголосили самостійну Украінську Соціалістичну Радянську Республіку зі столицею в Харкові. До грудня 1919 року більша частина українських територій опинилась під владою УРСР. Внаслідок розпаду Австро-Угорщини на Галицьких територіях в 1918 році було створено Західноукраїнську Народну Республіку, яка проголосила 22 січня 1919 року Акт Злуки (Акт об’єднання з Українською Народною Республікою. Внаслідок бажання Польщі повернути українські землі, втрачені більш ніж століття тому, виникла українсько-польська війна. Таким чином, на початок червня практично вся територія Західноукраїнської Народної Республіки була окупована Польщею, Чехословаччиною та Румунією. В квітні 1920 року була досягнута домовленість між Польщею та Україною про проходження кордону по річці Збруч. Та зі зникненням польської підтримки Українська Народна Республіка припинила остаточно своє існування.

Україна під владою СРСР

Далі відбувається радянсько-польська війна, в якій жодна сторона не досягає цілей, а саме, Білорусь та Україна розділяються між Польщею та радянськими республіками, з входженням останніх до Радянського Союзу у 1921 році. Українська РСР підписує Союзний договір у грудні 1922 року та входить до складу тоталітарної держави СРСР. Почались не самі хороші роки в історії славетного народу: індустріалізація, примусова колективізація селянства, репресії надзвичайних масштабів, переслідування інтелігенції, а також геноцид українського народу в 32-33 роках XX століття, що сумарно призвело до знищення 25-30% населення в Східній Україні. Землі Західної України відчули на собі політику полонізації, що в свою чергу підживлювало національні рухи. Осінь 1930 ознаменувалась масовими репресіями українського населення на територіях Галичини та Волині. Щодо автономної Карпатської України, то її окупувала Угорщина внаслідок Мюнхенської змови в 1938-1939 рр. Внаслідок секретних договорів до УРСР приєднана Західна Україна в 1939 році та українська частина Бесарабії у 1940-му. Під час німецько-радянської війни, що відбувалась в 1941-1945 роках, німецькими військами була окупована вся територія України. На початку війни була деяка надія на допомогу Німеччини Україні, та сподівання не справдились, і Степан Бандера та інші прихильники незалежності потрапляють в концтабори. В 1942 р. було утворено Українську Повстанську Армію, яка воювала і з Німеччиною, і з СРСР, поширеним був партизанський рух. Україна втратила 40-44% від усіх втрат СРСР. Від німецької окупації українські території були звільнені лише в 1944 році. Надалі почались масові арешти людей за «антирадянські політичні злочини», відправляння «злочинців» в заслання. До УРСР приєднано Закарпаття (1945) та Крим (1954). В 50-х роках виникає дисидентський рух, яких, проте, в 60-70-х роках жорстоко придушено. Керівництво СРСР розпочинає «перебудову». 1990 рік примітний першими демократичними виборами до Верховної Ради УРСР.

Незалежна Україна

Ще 1990 року відбулась подія, яка була передвісником виходу України зі складу Радянського Союзу, а саме 22 січня, близько 5 мільйонів людей створили живий ланцюг між Львовом та Києвом на честь 71-ї річниці злуки УНР та ЗУНР. І уже 24 серпня Верховною Радою УРСР ухвалено «Акт проголошення незалежності України». Надалі на Всеукраїнському референдумі більшість виборців підтримали ідею незалежності України. Перший Президент – Кравчук, що запам’ятався нам відмовою від ядерної зброї. Другий Президент – Кучма, обраний на два строки, відомий підписанням Будапештського меморандуму, та за влади якого Україну прийняли до Ради Європи. «Помаранчеві революції», які привели до влади третього президента – Ющенка. В 2010 році до влади приходить Янукович, та, те що маємо на сьогоднішній день, – Порошенко Петро Олексієвич.

Ось так, дуже коротко, історія України до сьогоднішнього дня. Що буде завтра? Що про нас писатимуть наші нащадки??? Дуже хочеться вірити, що сумного буде якнайменше, а наша нація славитиметься здобутками та перемогами…